Провідні ідеї та постаті роману а камю чума

Обновлено: 19.04.2024

Але задум автора не обмежується лише цим. Камю вдалося екстраполювати образ чуми на буття в цілому — вийшло по-новому, ефектно, приголомшливо. Чума не лише у політиці чи владі, вона у суспільстві, вони проникла в кожен дім, кожну сім’ю, не обминула нікого. Це зло не лише у втіленні фашизму, а й щоденне, невіддільне від людини зло, поруч із яким ми живемо.

Особливо мене вразили моменти опису Альбером Камю почуттів людей по цей бік паркану. Ці нещасні переживали не лише загальнолюдську трагедію, сам факт існування коричневої чуми, а і свою особисту — бути відділеним від свого мікросвіту, від сім’ї, друзів, родичів. У воєнній та повоєнній літературі часто підіймаються питання людяності, боргу, підтримки, життя та смерті, проблеми вибору, але рідше — психологічні аспекти названих і багатьох інших питань, що порушує війна. Камю ж, справжня еліта французької письменності, говорячи про особисті почуття тих, хто був заблокований всередині міста, говорить одночасно стримано й чуттєво, влучно й лаконічно. Він втілює опис у таку особливу форму сором’язливо-відвертого зізнання, що читач не може залишатися байдужим до героїв та їхніх внутрішніх проблем.

Особливою є лексика роману — позбавлена яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій і коментарів до них. І все це підсилює враження від загального змісту роману-притчі, який насправді є набагато глибшим, ніж може здатися.

У філософсько-інтелектуальному розумінні роман можна розглядати як щось подібне до авторського монологу. Окремі персонажі, які представляють самого автора, відтворюють різні сторони його світогляду: вони є додатковими суб-его генія, в їх уста він вкладає власні думки. У цьому сенсі роман — це полілог і одночасно розмова із самим собою, що однак не позбавляє персонажів індивідуальних рис. У цій справі Камю — майстер. Заплутати читача, заінтригувати і вести крізь хащі подій — його призначення.

Окрім загальної геніальності твору, вражають і окремі його частини. Інтелектуали доктор Ріє та Тарру у своїх розмовах підіймають одвічні питання людської сутності — про можливості окремих особистостей, про страх, мужність, відчай, любов. Я впевнена, що кожен читач почерпнув для себе якісь нові цікаві думки з їхніх діалогів, що наштовхнули його на власні роздуми та висновки. А саме з цього й починається інтелектуальний ріст та розвиток особистості.

Не можна не сказати, що увесь роман Альбера Камю можна розібрати на цитати — завжди такі чуттєві, такі проникливі, і від цього ще більш близькі, хоча не завжди прості та зрозумілі. Фрази із натяками, підтекстом, напівтонами, прочитавши їх раз, вони більше ніколи не покинуть голови поціновувача французької літератури, вони супроводжуватимуть його впродовж життя, на кожному кроці даючи пораду, попереджуючи або нагадуючи, як справжній, глибокий роман-притча.

"Чума" - одно из лучших произведений А.Камю, книга о смысле существования, отыскиваемом посреди бессмыслицы сущего. Это хроника чумного года в маленьком городке на побережье Средиземного моря. А.Камю развивает экзистенциалистские мотивы своих предыдущих произведений: темы абсурдности бытия, свободы, выбора, бунта. "Чума" - это роман-притча с антифашистским, антитоталитаристским подтекстом.

Эпидемия бубонной чумы обрушивается на алжирский портовый город. Внимание автора сосредоточено на группе людей, которые, подобно Сизифу, сознают тщетность своих усилий и тем не менее продолжают работать не покладая рук, дабы облегчить страдания сограждан. Каждый стоит перед выбором: бороться за жизнь, искать выход или смириться с господством чумы, с неизбежной смертью.

Художественное творчество Камю демонстрирует во многом сходную эволюцию от “абсурдизма” и индивидуализма романа “Посторонний” к идеям обществ, ответственности “абсурдного человека”, выраженным в романе-притче “Чума”, герои которого в борьбе с эпидемией стремятся к характерному для Камю идеалу “праведности без Бога”.

Высшее мужество человека — в борьбе с бессмысленностью бытия.

«И в конце концов видишь, что никто не способен по-настоящему думать ни о ком, даже в часы самых горьких испытаний. Ибо думать по-настоящему о ком-то – значит думать о нем постоянно, минута за минутой, ничем от этих мыслей не отвлекаясь: ни хлопотами по хозяйству, ни пролетевшей мимо мухой, ни принятием пищи, ни зудом. Но всегда были и будут мухи и зуд. Вот почему жизнь очень трудная штука.

«С той минуты, когда чума закрыла городские ворота, когда их существование заполнила собой разлука, они лишились того спасительного человеческого тепла, которое помопомогает забыть все.

Ответ на вопрос о том, чем вызван сегодняшний книжный бум вокруг произведения, опубликованного в далеком 1947 году, на первый взгляд, очевиден. Буквальный смысл этого философского романа Альбера Камю — изображение эпидемии чумы в алжирском городе Оране — вызывает прозрачные ассоциации с сегодняшним днем. Однако тут необходима оговорка.

Типология стихийного бедствия

Для привлечения читательского интереса Камю выбирает неправдоподобную, выходящую за рамки здравого смысла, историю — рассказ об эпидемии чумы, разразившейся в середине XX столетия. Это нарушает историческую достоверность — к тому времени болезнь давно была истреблена.

Но и жители, и городская администрация стараются не замечать грозных знаков надвигающейся катастрофы. Стремление населения спрятаться от очевидности обобщается писателем до универсальных стереотипов поведения. В подробном воспроизведении событий отмечаются первые случаи смертельных исходов. Но администрация по-прежнему не предпринимает никаких мер, чтобы, не дай бог, не посеять паники.

Определяя движение от конкретного к вневременному, писатель создал мир замкнутого, герметичного пространства.

Эпидемия приобретала массовый размах, была введена ускоренная процессия похорон, о которой свидетельствовал круглосуточный дымок над печами крематория. Мифологизируя историю, Камю расширяет семантическое поле эпидемии, создавая прозрачные ассоциации с конкретно-историческим событием — Второй мировой войной.

Человек бунтующий

Люди на фоне чумы

Иллюстрация: Edy-Legrand

Победа над чумой вызвала в Коттаре непреодолимое стремление вновь вернуть атмосферу всеобщего страха, отчаяния, уныния. В своем ожесточении и ненависти он пытается уничтожить, стереть с лица земли это всеобщее ликование, беспорядочно стреляя по толпе, веселящейся под окнами его квартиры.

Высшее мужество человека — в борьбе с бессмысленностью бытия.

Читайте также: