Твір соромно бути щасливим одному за твором чума

Обновлено: 24.04.2024

Роман Альбера Камю “Чума ” розповідає про жахливий відрізок з життя невеликого французького містечка Оран. До нещастя для жителів цього міста, в ньому розгорілася епідемія страшного захворювання, чуми, ліки проти якої тоді ще створено не було, і яка відбирала життя у величезної кількості городян. Вмирали літні і зрілі люди, але вмирали також ні в чому не винні діти, які особливо страждали і своєю смертю приносили страждання всім оточуючим. Але були серед жителів міста і ті, кому ця епідемія була навіть вигідна. Одним з таких людей був чоловік

на ім’я Коттар. Думається, що саме його можна називати єдиною щасливою людиною на тлі того, що відбувалося в Орані.

Як відомо, під час різних екстремальних ситуацій, у тому числі і під час епідемій різних хвороб, місцева і державна влада має вкрай багато роботи. Вона повинна організовувати місця для розміщення хворих, шукати кошти на ліки, працювати з населенням, щоб не допустити серед нього паніки. Але сили навчених людей з поліції та інших правоохоронних служб обмежені, тому, щоб впоратися з новими актуальними завданнями, працівники повинні забути про свої старі справи і завдання. У тому числі це стосується

і оперативної роботи та розшуку злочинців. Для останніх будь-яка епідемія, будь-яке стихійне лихо чи інша екстремальна ситуація – це реальне благо, адже через це поліція не буде можливості шукати злочинців, ловити їх і допомагати здійсненню правосуддя. Коттар ж був контрабандистом. Звичайно, ні у кого із правоохоронців не було часу, щоб полювати на цього вмілого, але нечесного ділка. Більш того, в суспільстві зріс попит на його послуги. Щоб хвороба не поширювалася на інші населені пункти, всі в’їзди і виїзди з Орана були закриті владою. Але в той же час деяким жителям було необхідно виїжджати, передавати або отримувати якісь речі. Звичайно, за допомогою вони зверталися до Коттара. Він допомагав їм, але за це брав великі гроші, за час епідемії чуми він сильно збагатився. Але будь-яка епідемія рано чи пізно підходить до кінця. Коли люди перестали хворіти, у поліції з’явилося більше часу на піймання злодіїв, а Коттар був з боями спійманий.

Не можна сказати, що єдина людина, яка була щасливою в Орані під час чуми, Коттар, так вже сильно соромилася свого становища. Так, іноді проблиски совісті у нього можна було спостерігати, але все ж це відбувалося вкрай рідко і навряд чи справляло сильне враження. Звичайно, насправді таким людям дійсно має бути соромно. Вони наживаються на чужому горі, збагачуються завдяки смертям інших. Втім, в той же час не можна заперечувати, що попит на свої послуги створював собі аж ніяк не сам Коттар.

Творчість Альбера Камю є прикладом гармонійного поєднання талантів видатного філософа і письменника в одній особистості. У своїх творах письменник розмірковує над сенсом життя людини і абсурдністю оточуючого світу. При цьому людину А. Камю ставить понад усе, бо він впевнений, що у більшості своїй – це мислячі, світлі, повні відповідальності за все істоти. Тому людина повинна виконувати свій обов’язок перед суспільством, переборювати відчай, бунтувати проти присутнього в нашому житті абсурду, втручатися у повне нісенітниць і зла життя.

Причому бути щасливими поодинокі люди просто не можуть. Підтвердженням тому є роман-притча “Чума” А. Камю, опублікований у 1947 році.

Як свідчив сам автор роману, явним змістом “Чуми” стала боротьба учасників руху Опору проти засилля у Європі нацизму. За допомогою чуми письменник прагнув передати атмосферу вигнання і загрози, атмосферу великої задухи, в якій скніли люди. Водночас А. Камю поширив значення образу чуми на загальне буття. Через це у романі з надзвичайною гостротою постають важливі філософські проблеми добра і зла, важкого морального вибору кожної людини: не маючи найменшої надії на перемогу,

Події, які описуються у творі, відбуваються у далекому місті Орані, що розташоване в Алжирі. Це місто раптово охопила епідемія чуми, і, навіть коли носії цієї жахливої хвороби – щури – масово тікали з міста, у появу страшного захворювання ніхто не вірив. “Як вони мали повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє? Вони мали себе вільних, але ніхто не буде вільний, поки існують лиха”.

Одним з перших, хто зрозумів усю критичність ситуації і усвідомив, що в такому становищі можна покластися лише на постійну повсякденну працю, і “головне – це добре робити свою справу” – доктор Ріє. Він закликає усіх оточуючих до боротьби: “Коли бачиш скільки біди і горя що приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою”. І хоча для будь-якого тогочасного лікаря боротьба з епідемією чуми – це “нескінченна поразка”, Ріє не опускає руки: “Навколо мене пітьма, а я пробую бодай, що-небудь у ній побачити. Я не знаю, ні що на мене чекає, ні що буде при цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Я бороню їх, як умію, та й усе”. Найважливіше у житті Ріє – за будь-яких обставин залишатися справжньою людиною.

Ще один герой роману “Чума” – Жан Тарру, який з такою ж гідністю, як і доктор Ріє, виконує свій громадський обов’язок. Хоча він і розуміє, що лихо, як і жертви, вічні, але Тарру хоча б намагається опинитися по інший бік лиха.

Не менш гідним персонажем можна назвати і паризького журналіста Рамбера, який з початку епідемії всіма правдами і неправдами намагався виїхати з міста і опинитися поряд з коханою жінкою. Але йому стає “соромно бути щасливому одному” у такі важкі часи, тому він теж залишається в Орані. Він самовіддано працює в дружині, яку створили однодумці журналіста – доктор і мислитель Тарру, службовець Гран та деякі інші не байдужі городяни, які не можуть залишатися осторонь. Вони впевнені, що “треба боротися в той чи інший спосіб, нізащо не падати навколішки”. Саме ці люди сміливо виїздять на виклики, вивозять за місто трупи, ізолюють зачумлених, допомагають мешканцям міста “ввійти в чуму” і зрозуміти, ще боротьба з епідемією є справою усіх без винятку.

Завдяки самовідданій праці добровольців через рік чума у місті починає відступати, поступово втрачає свої сили і виснажується. “Уже з одного того, як випускала вона зі своїх, пазурів явно приречені на смерть жертви, з того, як вона засапалась і метушилась, можна було з певністю сказати, що вона пошарпана, втомлена, в чомусь розладналася, ніби, втрачаючи владу над собою, чума водночас утратила свою математично несхибну дієвість, колишнє джерело своєї сили”.

І ось одного чудового зимового ранку на світанку нарешті відкривається міська брама, і оранці відзначають цей день як найбільше свято у історії міста. Тільки доктор Ріє, поспішаючи святковими вулицями, розуміє, що “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або і в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години”. Отже, зло в нашому світі не можливо повністю знищити, час від часу воно з’являється то в одному, то в іншому вигляді. Тому час від часу і людина повинна робити свій вибір – бунтувати проти зла або скоритися йому.

стосується і оперативної роботи та розшуку злочинців. Для останніх будь-яка епідемія, будь-яке стихійне лихо чи інша екстремальна ситуація – це реальне благо, адже через це поліція не буде можливості шукати злочинців, ловити їх і допомагати здійсненню правосуддя. Коттар ж був контрабандистом. Звичайно, ні у кого із правоохоронців не було часу, щоб полювати на цього вмілого, але нечесного ділка. Більш того, в суспільстві зріс попит на його послуги. Щоб хвороба не поширювалася на інші населені пункти, всі в’їзди і виїзди з Орана були закриті владою. Але в той же час деяким жителям було необхідно виїжджати, передавати або отримувати якісь речі. Звичайно, за допомогою вони зверталися до Коттара. Він допомагав їм, але за це брав великі гроші, за час епідемії чуми він сильно збагатився. Але будь-яка епідемія рано чи пізно підходить до кінця. Коли люди перестали хворіти, у поліції з’явилося більше часу на піймання злодіїв, а Коттар був з боями спійманий.

Читайте также: