Твори за романом чума твір
Обновлено: 25.04.2024
Мета: допомогти учням визначити особливості композиції, індивідуального стилю письменника, ідейно-художні особливості твору та його значення; розвивати навички аналізу прозових творів, висловлення власних думок та їх аргументування, уміння вести дискусію; виховувати активну гуманістичну життєву позицію.
Обладнання: портрет письменника,
Тип уроку: формування вмінь і навичок.
I. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. “…Дослухаючись до радісних криків, що долинали з центру міста, Ріє згадав, що будь-яка радість – під загрозою. Бо він знав те, чого не відала ця щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, у підвалі, у валізі, у хустинках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить
пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”, – такими словами закінчується роман А. Камю “Чума”. Що таке “чума”, у чому притчевість роману, його особливості та значення, про це подискутуємо на уроці.
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Формування вмінь і навичок
1. Інтерактивній прийом “Мозковий штурм”
Визначте символічне значення образу чуми.
– трагічна людська доля,
2. Коментар учителя
– Чума у творі Камю – багатоплановий і багатозначний образ, який символізує не тільки фашизм: це і хвороба, і війна, і жорстокість судових вироків, і несправедливе суспільство, і фанатизм церкви, і розстріл переможених, і смерть дитини – це зло взагалі, зло, невіддільне від буття. Чума – це і абсурд, і трагічна людська доля. У контексті роману чума є універсальною метафорою зла в усій його багатоликості й нездоланності.
“Зачумленістю” Камю вважає також невігластво й брехню. Люди не знають або роблять вигляд, ніби не розуміють, що бацили в будь-яку мить можуть перетворити їхнє існування на пекло. Люди живуть брехнею, “бо важко жити лише тим, що знаєш, і тим, що пам’ятаєш, і не мати надії”, а брехня заспокоює.
Жити ілюзією часто стає потребою, тому люди бояться назвати чуму чумою, а зло – злом.
3. Евристична бесіда
У чому особливості будови роману “Чума”? (Роман створено у формі хроніки, яка об’єктивно фіксує події. Здебільшого це опис подій та роздуми про них лікаря Ріє. Це його монолог, який подекуди переривається словами й думками Тарру та – значно рідше – роздумами інших персонажів. Інтелектуали Ріє й Тарру часто говорять від імені автора, їм він доручає право формулювати ключові думки, їхніми устами описує найважливіші події).
Які особливості стилю ви помітили в романі? (Жанр роману-хроніки визначив особливості твору. Підкреслена об’єктивність, що зумовила добір лексики, позбавленої яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій та коментарів до них – такі особливості мови й стилю роману. Але це ще й роман-притча, тому має глибший, ніж хроніка, зміст, загальнолюдський і “позачасовий” підтекст.
Роман “Чума” з його філософсько-інтелектуальним змістом – своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі частини, озвучити які доручено різним персонажам, які по-різному висловлюють позиції авторського світогляду. При цьому персонажі мають індивідуальні риси, їхні вчинки глибоко мотивовані. “Чума” алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але, на відміну від них, вона наповнена смисловою багатозначністю й належить до надкультурних явищ (таких, що не належать до жодної з культур)).
Яке значення має роман А. Камю для розвитку світової літератури, світового прогресу загалом? (У романі викладена давня й вічно нова “трагічна мудрість”: потрібно мати добру волю, щоб і в безнадійній ситуації, усупереч розуму, не зломитися під натиском лиха і не тільки вистояти, а й підтримати в біді своїх близьких і далеких людей-братів.
Твір “Чума” А. Камю – один із найвизначніших у цьому жанрі поряд із “Мобі Діком” Г. Мелвілла, “Процесом” Ф. Кафки, “Котлованом” А. Платонова.
“Чума” – роман-попередження, роман-пересторога і це також робить його явищем загальнолюдським і надчасовим.)
4. Міні-диспут “Суспільне добро – це й є щастя кожної окремої людини”
Можливі теми для диспуту
(“Соромно бути щасливому одному”; “Немає на світі таких речей, заради яких варто було б відвернутися від того, кого любиш”; “Кожний носить її, чуму, у собі” та ін.)
Диспут можна провести у формі інтерактивної вправи “Прес”.
1. Висловте свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору. Починати потрібно зі слів “Я вважаю, що…”
2. Зазначте причину появи цієї думки, використовуючи слова “…тому, що…”
3. Наведіть аргументи на підтримку вашої позиції, факти, які демонструють ваші докази, вживаючи слово “наприклад”.
4. Узагальніть свою думку. Зробіть висновок, починаючи словами “отже…”, “таким чином…”
5. Розв’язання проблемного питання
Хто, на вашу думку, переміг в екзистенційному двобої: люди чи чума?
IV. Домашнє завдання
Підготуватися до написання твору за романом А. Камю “Чума”: дібрати цитати із роману, епіграфи.
Мета: допомогти учням визначити особливості композиції, індивідуального стилю письменника, ідейно-художні особливості твору та його значення; розвивати навички аналізу прозових творів, висловлення власних думок та їх аргументування, уміння вести дискусію; виховувати активну гуманістичну життєву позицію.
Обладнання: портрет письменника, видання твору й ілюстрації до нього. тип уроку: формування вмінь і навичок.
I. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. “…Дослухаючись до радісних криків, що долинали
з центру міста, ріє згадав, що будь-яка радість – під загрозою. Бо він знав те, чого не відала ця щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, у підвалі, у валізі, у хустинках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”, – такими словами закінчується роман А. Камю “Чума”. Що таке “чума”, у чому притчевість роману, його особливості та значення, про це подискутуємо на уроці.
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Формування вмінь і навичок
1. інтерактивній прийом “мозковий штурм”
– Визначте символічне значення образу чуми.
Очікувані відповіді y Фашизм, y війна, y беззаконня, y фанатизм,
Y трагічна людська доля, y зло, y абсурд, y стихійне лихо, y смерть,
Y нескінченна поразка, y абстракція.
2. Коментар учителя
– Чума у творі Камю – багатоплановий і багатозначний образ, який символізує не тільки фашизм: це і хвороба, і війна, і жорстокість судових вироків, і несправедливе суспільство, і фанатизм церкви, і розстріл переможених, і смерть дитини – це зло взагалі, зло, невіддільне від буття. Чума – це і абсурд, і трагічна людська доля. У контексті роману чума є універсальною МетаФорою зла в усій його багатоликості й нездоланності.
“Зачумленістю” Камю вважає також невігластво й брехню. Люди не знають або роблять вигляд, ніби не розуміють, що бацили в будь-яку мить можуть перетворити їхнє існування на пекло. Люди живуть брехнею, “бо важко жити лише тим, що знаєш, і тим, що пам’ятаєш, і не мати надії”, а брехня заспокоює.
Жити ілюзією часто стає потребою, тому люди бояться назвати чуму чумою, а зло – злом.
3. евристична бесіда
У чому особливості будови роману “Чума”? (Роман створено у формі хроніки, яка об’єктивно фіксує події. Здебільшого це опис подій та роздуми про них лікаря Ріє. Це його монолог, який подекуди переривається словами й думками Тарру та – значно рідше – роздумами інших персонажів. Інтелектуали Ріє й Тарру часто говорять від імені автора, їм він доручає право формулювати ключові думки, їхніми устами описує найважливіші події).
Які особливості стилю ви помітили в романі? (Жанр рома ну-хроніки визначив особливості твору. Підкреслена об’єктивність, що зумовила добір лексики, позбавленої яскравого емо цій-но-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій та коментарів до них – такі особливості мови й стилю роману. Але це ще й роман-притча, тому має глибший, ніж хроніка, зміст, загальнолюдський і “позачасовий” підтекст. Роман “Чума” з його філософсько-інтелектуальним змістом – своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі частини, озвучити які доручено різним персонажам, які по-різному висловлюють позиції авторського світогляду.
При цьому персонажі мають індивідуальні риси, їхні вчинки глибоко мотивовані. “Чума” алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але, на відміну від них, вона наповнена смисловою багатозначністю й належить до надкуль-турних явищ (таких, що не належать до жодної з культур)). Яке значення має роман А. Камю для розвитку світової літератури, світового прогресу загалом? (У романі викладена давня й вічно нова “трагічна мудрість”: потрібно мати добру волю, щоб і в безнадійній ситуації, усупереч розуму, не зломитися під натиском лиха і не тільки вистояти, а й підтримати в біді своїх близьких і далеких людей-братів.
Твір “Чума” А. Камю – один із найвизначніших у цьому жанрі поряд із “Мобі Діком” Г. Мелвілла, “Процесом” Ф. Кафки, “Котлованом” А. Платонова.
“Чума” – роман-попередження, роман-пересторога і це також робить його явищем загальнолюдським і надчасовим.)
4. міні-диспут “суспільне добро – це й є щастя
Кожної окремої людини”
Можливі теми для диспуту
(“Соромно бути щасливому одному”; “Немає на світі таких речей, заради яких варто було б відвернутися від того, кого любиш”; “Кожний носить її, чуму, у собі” та ін.)
Диспут можна провести у формі інтерактивної вправи “Прес”.
1. Висловте свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору. Починати потрібно зі слів “Я вважаю, що…”
2. Зазначте причину появи цієї думки, використовуючи слова “…тому, що…”
3. Наведіть аргументи на підтримку вашої позиції, факти, які демонструють ваші докази, вживаючи слово “наприклад”.
4. Узагальніть свою думку. Зробіть висновок, починаючи словами “отже…”, “таким чином…”
5. розв’язання проблемного питання
Хто, на вашу думку, переміг в екзистенційному двобої: люди чи чума?
IV. Домашнє завдання
Підготуватися до написання твору за романом А. Камю “Чума”: дібрати цитати із роману, епіграфи.
VI. Підсумки уроку
Інтерактивна вправа “мікрофон”
Продовжте речення: – З думкою, що кожен із нас носить у собі бацили чуми, я…
Але задум автора не обмежується лише цим. Камю вдалося екстраполювати образ чуми на буття в цілому — вийшло по-новому, ефектно, приголомшливо. Чума не лише у політиці чи владі, вона у суспільстві, вони проникла в кожен дім, кожну сім’ю, не обминула нікого. Це зло не лише у втіленні фашизму, а й щоденне, невіддільне від людини зло, поруч із яким ми живемо.
Особливо мене вразили моменти опису Альбером Камю почуттів людей по цей бік паркану. Ці нещасні переживали не лише загальнолюдську трагедію, сам факт існування коричневої чуми, а і свою особисту — бути відділеним від свого мікросвіту, від сім’ї, друзів, родичів. У воєнній та повоєнній літературі часто підіймаються питання людяності, боргу, підтримки, життя та смерті, проблеми вибору, але рідше — психологічні аспекти названих і багатьох інших питань, що порушує війна. Камю ж, справжня еліта французької письменності, говорячи про особисті почуття тих, хто був заблокований всередині міста, говорить одночасно стримано й чуттєво, влучно й лаконічно. Він втілює опис у таку особливу форму сором’язливо-відвертого зізнання, що читач не може залишатися байдужим до героїв та їхніх внутрішніх проблем.
Особливою є лексика роману — позбавлена яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій і коментарів до них. І все це підсилює враження від загального змісту роману-притчі, який насправді є набагато глибшим, ніж може здатися.
У філософсько-інтелектуальному розумінні роман можна розглядати як щось подібне до авторського монологу. Окремі персонажі, які представляють самого автора, відтворюють різні сторони його світогляду: вони є додатковими суб-его генія, в їх уста він вкладає власні думки. У цьому сенсі роман — це полілог і одночасно розмова із самим собою, що однак не позбавляє персонажів індивідуальних рис. У цій справі Камю — майстер. Заплутати читача, заінтригувати і вести крізь хащі подій — його призначення.
Окрім загальної геніальності твору, вражають і окремі його частини. Інтелектуали доктор Ріє та Тарру у своїх розмовах підіймають одвічні питання людської сутності — про можливості окремих особистостей, про страх, мужність, відчай, любов. Я впевнена, що кожен читач почерпнув для себе якісь нові цікаві думки з їхніх діалогів, що наштовхнули його на власні роздуми та висновки. А саме з цього й починається інтелектуальний ріст та розвиток особистості.
Не можна не сказати, що увесь роман Альбера Камю можна розібрати на цитати — завжди такі чуттєві, такі проникливі, і від цього ще більш близькі, хоча не завжди прості та зрозумілі. Фрази із натяками, підтекстом, напівтонами, прочитавши їх раз, вони більше ніколи не покинуть голови поціновувача французької літератури, вони супроводжуватимуть його впродовж життя, на кожному кроці даючи пораду, попереджуючи або нагадуючи, як справжній, глибокий роман-притча.
Творчість Альбера Камю є прикладом гармонійного поєднання талантів видатного філософа і письменника в одній особистості. У своїх творах письменник розмірковує над сенсом життя людини і абсурдністю оточуючого світу. При цьому людину А. Камю ставить понад усе, бо він впевнений, що у більшості своїй – це мислячі, світлі, повні відповідальності за все істоти. Тому людина повинна виконувати свій обов’язок перед суспільством, переборювати відчай, бунтувати проти присутнього в нашому житті абсурду, втручатися у повне нісенітниць і зла життя.
Причому бути щасливими поодинокі люди просто не можуть. Підтвердженням тому є роман-притча “Чума” А. Камю, опублікований у 1947 році.
Як свідчив сам автор роману, явним змістом “Чуми” стала боротьба учасників руху Опору проти засилля у Європі нацизму. За допомогою чуми письменник прагнув передати атмосферу вигнання і загрози, атмосферу великої задухи, в якій скніли люди. Водночас А. Камю поширив значення образу чуми на загальне буття. Через це у романі з надзвичайною гостротою постають важливі філософські проблеми добра і зла, важкого морального вибору кожної людини: не маючи найменшої надії
Події, які описуються у творі, відбуваються у далекому місті Орані, що розташоване в Алжирі. Це місто раптово охопила епідемія чуми, і, навіть коли носії цієї жахливої хвороби – щури – масово тікали з міста, у появу страшного захворювання ніхто не вірив. “Як вони мали повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє? Вони мали себе вільних, але ніхто не буде вільний, поки існують лиха”.
Одним з перших, хто зрозумів усю критичність ситуації і усвідомив, що в такому становищі можна покластися лише на постійну повсякденну працю, і “головне – це добре робити свою справу” – доктор Ріє. Він закликає усіх оточуючих до боротьби: “Коли бачиш скільки біди і горя що приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою”. І хоча для будь-якого тогочасного лікаря боротьба з епідемією чуми – це “нескінченна поразка”, Ріє не опускає руки: “Навколо мене пітьма, а я пробую бодай, що-небудь у ній побачити. Я не знаю, ні що на мене чекає, ні що буде при цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Я бороню їх, як умію, та й усе”. Найважливіше у житті Ріє – за будь-яких обставин залишатися справжньою людиною.
Ще один герой роману “Чума” – Жан Тарру, який з такою ж гідністю, як і доктор Ріє, виконує свій громадський обов’язок. Хоча він і розуміє, що лихо, як і жертви, вічні, але Тарру хоча б намагається опинитися по інший бік лиха.
Не менш гідним персонажем можна назвати і паризького журналіста Рамбера, який з початку епідемії всіма правдами і неправдами намагався виїхати з міста і опинитися поряд з коханою жінкою. Але йому стає “соромно бути щасливому одному” у такі важкі часи, тому він теж залишається в Орані. Він самовіддано працює в дружині, яку створили однодумці журналіста – доктор і мислитель Тарру, службовець Гран та деякі інші не байдужі городяни, які не можуть залишатися осторонь. Вони впевнені, що “треба боротися в той чи інший спосіб, нізащо не падати навколішки”. Саме ці люди сміливо виїздять на виклики, вивозять за місто трупи, ізолюють зачумлених, допомагають мешканцям міста “ввійти в чуму” і зрозуміти, ще боротьба з епідемією є справою усіх без винятку.
Завдяки самовідданій праці добровольців через рік чума у місті починає відступати, поступово втрачає свої сили і виснажується. “Уже з одного того, як випускала вона зі своїх, пазурів явно приречені на смерть жертви, з того, як вона засапалась і метушилась, можна було з певністю сказати, що вона пошарпана, втомлена, в чомусь розладналася, ніби, втрачаючи владу над собою, чума водночас утратила свою математично несхибну дієвість, колишнє джерело своєї сили”.
І ось одного чудового зимового ранку на світанку нарешті відкривається міська брама, і оранці відзначають цей день як найбільше свято у історії міста. Тільки доктор Ріє, поспішаючи святковими вулицями, розуміє, що “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або і в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години”. Отже, зло в нашому світі не можливо повністю знищити, час від часу воно з’являється то в одному, то в іншому вигляді. Тому час від часу і людина повинна робити свій вибір – бунтувати проти зла або скоритися йому.
Роман Альберта Камю “Чума”, за ствердженням автора, є “продовженням того, про що йшлося в попередніх творах, а не розрив з минулими поглядами і не крута їх ломка”. Так і є. Знову точкою відліку є “абсурд”, правда, ще з’являється нове для Камю поняття “бунт” – людський розум прагне перемогти хаос, “абсурд”, тобто внести в нього порядок, логіку, сенс. Але це, на думку екзистенціалістів – “сізіфів труд”, бо розум людський ніколи не досягне цілі, але й відмовитись від неї, змиритися з “абсурдом” він також
не може. І тому: “Я повстаю, а значить ми існуємо”, – переінакшує Камю знамените “мислю…” Декарта. Особисті та історичні уроки, винесені Камю із другої світової війни та із його участі в русі Опору, багато в чому змусили його перебудувати свою філософію. Його гуманізм зазвучав по-новому.
“Чума” – хроніка одного трагічного року в Орані, центрі французької префектури на алжирському узбережжі Середземного моря. Саме як для хроніки, для твору характерна безсторонність, об’єктивність, точність, послідовність викладу подій.
Центр твору не на перехресті особистих притрастей, а на
перехресті “пристрастей колективних”. Для Камю вузловий епізод, не розлука доктора Рійо з дружиною чи спроба журналіста Рамбера з’єднатися з коханою (між іншим, вони могли б стати сюжетним стержнем книги), а дискусія Рійо з колегами медиками ніципалітету, що не бажали глянути правді, в обличчя і визнати, що вони мають справу саме з чумою. А також роздуми самого літописця про страшну хворобу і про вроджену людську схильність ховатися від очевидностей, які лякають.
Колегія книги всеохоплююча: мова йде не про зіткнення особистості з безпосереднім оточенням, навіть не проти протиборства правих і неправих, а всюдисущим бичем людства. Автор дає детальний опис виникнення і поширення епідемії “умив Клінічні звіти, статистичні, – вживати про санітарні заходи, про організацію медичних дружин. Цифрові викладки, несподіваних симптомів хвороби, того, як вона проходить листки із щоденників, свідчення очевидців, стогонів, проклять – розповіді з подробицями про неймовірний, неправдоподібний випадок із медичної практики недалекого минулого.
І дійсно, для чого Камю потрібно було вдаватися до видуманої притчі, чи, як сказано в епіграфі із Даніеля Дефо – “зображувати те, що дійсно існує, за допомогою того, що не існує зовсім”, а не дати прямої істричної картини.
Хроніка чуми, на відміну від прямої історичної картини, дозволяє безкінечну багатозначність підстановок, дозволяє надати розказаному, окрім перегуку з недавнім минулим, ще позачасовий, всечасовий, “міфічний” розмах (працюючи над “Чумою” , Камю вивчав книги притчевого, напівфантастичного змісту, з тим же “міфічним” розмахом – “Процес” Кафки і “Мобі Діка” Г. Мелвіла, де головною бінарною опозицією була: людина – зло.
В вустах Тарру, друга доктора Рійо слово “чума” обростає численними значеннями, стає надзвичайно містким. На його думку (і на думку автора), чума – не тільки хвороба, не тільки війна, а також смертні судові присуди, ростріл переможених, фанатизм церкви і фанатизм політичних партій, загибель невинної дитини в лікарні, погано організоване суспільство. Вона звична, природня, як дихання, бо “всі ми трошки зачумлені”. Мікроби її всюди, підстерігають кожний наш необережний крок. А раз так, то чума – світове зло, яке повсякчась бродить в історії і всьому нашому житті. Тому ключем до всієї притчі звучить бурчання лайливого астматика, постійного пацієнта доктора Рійо: “А що таке, власне, чума? Те ж життя, тільки й того”. Чума в самих надрах буття. Щасливі оранці святкують звільнення від епідемії. А доктор, розмірковуючи над словами старого, починає розуміти, що кожного дня радість людей під загрозою, бо “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь… і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх копати на вулиці щасливого міста”.
Чума, за Камю, – світове зло, безлика шкідлива потвора, розпилена в невидимих мікробах. Зло, що звалюється на людей несподівано і зникає само по собі. Воно, на відміну від свого історичного прообразу, не піддається дослідженню, воно вбиває, – це все, що дано знати про нього його жертвам.
Тут і виникає бінарна позиція: Людина зло, і стоїть вона настільки ж гостро, як стояла, скажімо, у Кафки. Але вирішує це протистояння Камю, виходячи знову ж таки із своєї філософії. Людина має зробити “вільний вибір”, щоб стати Людиною. Оранці мають змиритися чи бунтувати, “вклякнути навколішки” чи боротися з чумою, третього не дано.
Читайте также: